‹�›는 우크라이나의 풍경을 추상으로 재구성하면서, 전쟁 담론에 모조리 잠식되는 ‘참사’를 증언한다. 일상에 혼미하게 편재하는 전쟁은 식별할 수 없는 지각까지 그러모은다. 알레고리가 해독되고 재현되는 픽션의 시공간. 그곳에 갇힌 이미지와 사운드는 장기전의 자극만큼 위태롭게 진동한다.
‹�›는 픽션이다. ‹�›의 증언은 또다시 전쟁 담론을 지어낸다. 전쟁 트라우마를 오히려 환기하는 탈-재현의 반복강박. 혹은 실체에 대해 침묵하는 스펙터클의 용납할 수 없는 외설성. 달리 어쩔 도리가 있을까. 애석하게도 ‘참사’는 필연이다. 그럼에도 불구하고 하염없이 순환하는 우크라이나의 이미지-스케이프.

“�” reconstructs the landscape of Ukraine through audiovisual abstraction, testifying to the ‘catastrophe’ entirely subsumed within war discourse. The war, hazily pervasive in the everyday, engulfs even suspended perceptions. The time-space of a fiction where allegory is decoded and represented. There, images and sounds vibrate as vulnerably as stimuli amid prolonged warfare—nowhere and everywhere at once.
“�” is a fiction. The testimony of “�” is once again woven into war discourse. The repetition compulsion of counter-representation that reawakens war trauma. Or, the intolerable obscenity of spectacles that remain silent about reality. What alternative is there? Tragically, the ‘catastrophe’ is inevitable. Nevertheless, the image-scape of Ukraine circulates ineffectually and endlessly. 

“�” відтворює ландшафт України через аудіовізуальну абстракцію, свідчачи про «катастрофу», повністю підпорядковану дискурсу війни. Війна, туманно прониклива в повсякденному житті, поглинає навіть підвішене сприйняття. Часопростір вигадки, де розкривається й репрезентується алегорія. Там образи та звуки вібрують так вразливо, як стимули посеред тривалої війни — ніде й водночас усюди.
“�” є вигадкою. Свідчення “�” знову вплітається в дискурс війни. Компульсивне повторення контр-репрезентації, що пробуджує травму війни. Або нетерпима огидність видовищ, які мовчать про реальність. Який існує альтернативний шлях? Трагічно, «катастрофа» неминуча. Проте образопростір України циркулює безрезультатно й нескінченно.